Pope Francis meets with Seminarians

(Vatican Radio, May 12, 2014) Pope Francis on Monday met with the rectors and students of the Pontifical Universities and Colleges in Rome. In his opening remarks, the Holy Father noted the many students from the Middle East and from Ukraine. “I want to tell you that I am very close to you in this time of suffering: indeed, very close; and in prayer,” he said. The encounter continued in an informal manner, with Pope Francis responding “off-the-cuff” to questions from the assembled students, covering a number of topics, including balancing the academic life with the spiritual life, the style of leadership necessary for a priest, and the New Evangelization.
First of all, he warned the students against academism, saying it was “dangerous” when student returns from studying in Rome not as “a father”, but as “doctor.”

“I would not understand a priest a priest who is getting a degree here, in Rome, but does not have a community life: This is wrong,” said Pope Francis. “Or does not take care of his spiritual life – daily Mass, daily prayer, lectio divina, personal prayer with the Lord – or the apostolic life.”

He said that academic “purism” is bad, and that if you see only the academic side of things, “there is a danger of slipping into ideology.”
Pope Francis also spoke of the importance of community life.
“If one prepares for the priesthood alone, without a community, it is painful,” he said. Community life “is very important because there is a sharing between brothers…walking towards the priesthood.”
Pope Francis said community life includes problems and struggles, but also friendships and the exchange of ideas. However, he warned against what he calls a “clerical language”, which tends to be diplomatic to a person’s face, but less so at other times. He also spoke of the importance of praying for each other, especially those most in need.

“I assure you that if you do these two things, the community will go on: You can live well, speak well, argue well, pray well together…but two small things – do not speak ill of others and pray for those with whom you have problems,” Pope Francis said.

In answer to a question about leadership, Pope Francis said there is “only one way”, which is “service.”

He also urged the seminarians to seek the help of the Virgin Mary if they feel spiritually troubled.

“First of all go [to the Mantle of Mary] and wait until there is a bit of calm,” Pope Francis said. “Some of you will tell me…in this time of so many modern goods – psychiatry, psychology – in this time of turbulence, I think it would be better to see a psychiatrist to get help. But – do not dismiss this – but first go to your Mother, because a priest who forgets [the Virgin Mary], especially in times of turbulence, is missing something. He is an orphan priest, the one who forgets his Mother.”


Agape Vespers 2014

It has become a tradition that the Ukrainian Catholic community of Ottawa gathers at Holy Spirit Seminary for Agape Vespers on Pascha! There is always a special homily for the children, and the celebration spills out afterwards onto the front lawn of the seminary where everyone has a chance to ring the seminary bell to ring out the joy of the Resurrection. (Photo: Fr. Roman Rytsar)


Paschal Pastoral Letter from Ukrainian Catholic Bishops of Canada

Pastoral Letter of the Ukrainian Catholic Bishops of Canada
On the Occasion of the Resurrection of our Lord 2014

To the Very Reverend Clergy, Monastics and Religious Sisters, Seminarians and Lay Faithful of the Ukrainian Catholic Church in Canada:

Christ is Risen! Indeed He is Risen!

“But we were hoping that he would be the one to redeem Israel…” [Lk. 24:21]

Dear Brothers and Sisters in Christ!

The words quoted at the beginning of this letter were spoken by two of Christ’s disciples as they fled Jerusalem. Dismayed upon witnessing the crucifixion, death and burial of Jesus, they did not recognize the Risen Lord when he caught up with them on their journey. They had been told that Jesus had risen from the dead but there seemed to be doubt in their hearts that such news was really true.

In these recent times our hearts and minds have been focused on the turmoil in our ancestral land of Ukraine. Indeed not only we, but many throughout the world have been caught up in the struggles of our brothers and sisters as they fight to defend the freedom of their native land. Their struggle against sin and injustice has been echoed in the readings and themes of the Great Lent services.

And we too, like the disciples of Christ, having witnessed these difficult times, may find it hard to rejoice in the resurrection of the Lord. Rather, we are searching for comfort in our fear and sorrow. Where can the people of Ukraine turn for support and guidance on their journey through these uncertain times? How can they rejoice in the resurrection of the Lord?

As the Risen Lord walked with his disciple on their way to Emmaus, he opened their hearts and minds by explaining to them God’s plan for humanity and the role Jesus carried out in this divine plan. Jesus said to the disciples: “Was it not necessary that the Messiah should suffer these things and enter into his glory?” [Lk. 24:26]  In other words the journey to the resurrection to eternal life leads all of us through the valley of human suffering.

As we listened to the news reports from Ukraine, we often heard in the background the prayers and hymns of the faithful. We saw photos of priests holding high the holy cross in the midst of confrontation.  We caught glimpses of sacred icons and banners standing firm against weapons and guns. And we witnessed a tent made into a chapel providing a place of prayer in the midst of turmoil. Indeed God has been with his people!

The final sign by which the disciples recognized Jesus was in the breaking of the bread – the celebration of the Holy Eucharist. At that point the Risen Lord then disappeared from their midst, but by then they had found the needed spiritual hope to renew their lives. They then declared:  “Were not our hearts burning within us while he spoke to us on the way and opened the scriptures to us?” [Lk. 24:32]

Dearly Beloved in Christ!

This year as we gather to celebrate the resurrection of the Lord, let us find in this celebration the gift of hope for our lives and in the lives of those we hold dear. Let us hold aloft our faith in the Risen Lord as our sign of victory over the turmoil and despair that a world void of God’s love can only provide. Let us chant, “Christ is Risen” as a call of strength and support to all, especially our brothers and sisters in Ukraine, and a reminder that the Risen Lord is always with us.

We greet you all with this sacred proclamation: Christ is Risen! Indeed He is Risen!

+ Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg
+ Michael Wiwchar, CSsR, Bishop Emeritus of Saskatoon
+ Severian Yakymyshyn, OSBM, Bishop Emeritus of New Westminster
+ David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton
+ Stephen Chmilar, Eparchial Bishop of Toronto
+ Ken Nowakowski, Eparchial Bishop of New Westminster
+ Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Saskatoon


Пастирське послання українських католицьких єпископів канади з нагоди христового воскресіння 2014

Всечесним Отцям, преподобним Ченцям і Черницям, Семінаристам та усім Вірним Української Католицької Церкви в Канаді,

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

“Ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля… (Лк. 24: 21)

Дорогі у Христі брати і сестри!

Слова процитовані на початку цього послання висловили два Христові учні, коли вони втікали з Єрусалиму. Збентежені наочним свідченням розп’яття, смерті і поховання Ісуса, вони не впізнали Воскреслого Господа, коли він приєднався до них на їхньому шляху. Навіть звістка про те, що Ісус воскрес із мертвих, не змінила їхнього переконання, здавалося, сумнів заполонив їхні серця.

Останнім часом наш розум і наші серця були прикуті до трагічних подій на нашій батьківщині Україні. Дійсно не тільки ми, але весь світ співпереживав з нашими братами і сестерами у їхній боротьбі за свободу і незалежність своєї Батьківщини. Їхня боротьба проти гріха і несправедливості тісно переплітається з біблійними читаннями і основною ідеєю великопостних богослужінь.

І ми також, як ось ці Христові учні, ставши свідками цих трагічних подій, можливо, не зможемо радіти Господнім Воскресінням, радше, ми будемо шукати розраду у нашому страсі і смутку. До кого український народ може звернутися за підтримкою та порадою, щодо його шляху у цей складний час? Як він зможе втішатися Господнім Воскресінням?

На дорозі до Еммаусу Воскреслий Господь відкрив своїм учнями їхні серця і розум, пояснюючи їм Божий план для людства й роль Ісуса Христа у цьому божественному плані. Ісус сказав їм: “Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” (Лк. 24:26) Іншими словами, подорож у воскресіння, до вічного життя, веде усіх нас через долину людських страждань.

Дуже часто, коли ми слухали новини з України на задньому плані ми могли почути молитви і церковні пісні. Ми бачили фотографії священиків, які високо тримали святий хрест посеред протистояння. Мимохідь ми бачили святі ікони і хоругви, які твердо стояли проти зброї і насильства. У розпал кризи, ми стали свідками, коли один з наметів на Майдані перетворили на каплицю, забезпечуючи місце для молитви. Дійсно, Бог був зі своїм народом!

Остаточною ознакою, за якою учні впізнали Ісуса, настала на ламанні хліба – у Пресвятій Євхаристії. У цей момент Воскреслий Господь зник з поміж них, проте саме тоді вони віднайшли так необхідну їм надію, щоб відновити своє життя. Потім вони заявили: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі, та вияснював нам Писання? (Лк. 24:32)

Возлюблені у Христі!

Цього року, коли ми зберемося, щоб відсвяткувати Господнє Воскресіння, віднайдімо надію у цьому святкуванні у нашому житті і в житті тих, хто нам дорогий. Тримаймо високо нашу віру у Воскреслого Господа, як наш знак перемоги над потрясіннями та відчаєм, бо світ позбавлений Божої любові дає нам тільки це. Запрошуємо усіх заспівати: “Христос Воскрес,” як девіз нашої сили і опори для всіх нас, а особливо для наших братів і сестер в Україні, і як нагадування, що Воскреслий Господь є завжди з нами.

Вітаємо всіх вас святковим привітанням: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

+ Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Архиєпископ і Митрополит Вінніпезький
+ Михаїл Вівчар, ЧНІ, Єпископ-емерит Саскатунський
+ Северин Якимишин, ЧСВВ, Єпископ-емерит Нью-Вестмінстерський
+ Давид Мотюк, Єпарх Едмонтонський
+ Степан Хміляр, Єпарх Торонтонський
+ Кен Новаківський, Єпарх Нью-Вестмінстерський
+ Браєн Байда, ЧНІ, Єпарх Саскатунський


Patriarch Sviatoslav’s Letter to the Priests
Great Thursday 2014

до священнослужителів
Української Греко-Католицької Церкви
на Страсний четвер

 Всесвітліші, всечесні та преподобні отці −
дорогі співбрати в Христовому священстві!

Знову наближаємося до Великого четверга, коли, ідучи на хресну смерть і відкриваючи двері у воскресіння, наш Божественний Спаситель установив святе таїнство Священства. У зв’язку з цим прагну роздумати разом із вами над тим великим даром, учасниками якого ми стали тоді, коли Христос покликав нас до участі в Його священстві. Він пригадує нам на Тайній вечері: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє ім’я, дав вам»  (Iв. 15, 16).

Завжди в переломні моменти історії нашого народу відкривалися особливі прикмети Христового священства. Коли серця людей сповнюються непевністю, тривогою і страхом, вони насамперед звертаються до своїх духовних отців за порадою і підтримкою, Божим Словом та Його благодаттю. Можна справедливо визнати, що через наше служіння люди шукають того, що вічне й правдиве, того, що не проминає, – шукають Бога, якого ми покликані їм посвідчити, і надії в Ньому. Саме в такому ключі відкривається нам зміст Христового священства в Посланні апостола Павла до Євреїв. Священний автор описує нам Христа – Вічного Архиєрея, який увійшов у своєму воскресінні до Небесної Святині, щоб «ми мали сильну заохоту… що прибігли прийняти надію, призначену нам. В ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архієреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (Євр. 6, 18–20).

Як багато сьогодні приходить до нас людей для того, щоб віднайти цю надію – якір власної душі! Нинішній світ і нинішня Україна спрагнені надії. Ми безперестанку стаємо свідками людських страждань, визиску, страху, які породжують у душах зневіру і відчай. Як важливо нам, тим, хто наділений благодаттю Христового священства, самим відчути в собі цей якір певності, що невидимою силою Святого Духа єднає нас із Христом. Нехай це наше свято допоможе нам самим серед розбурханого житейського моря віднайти якір священичої душі, яким є християнська надія. Вона, за словами св. ап. Павла, «не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5).

Священик – служитель надії, який свідчить перед світом про неї і утверджує в ній інших. Таким його прагнуть бачити вірні нашої Церкви, – таким його прагне бачити Христос, який закликав своїх апостолів посеред різних досвідів і випробувань не падати духом, а покладатися на Бога, як Він сам це робив за земного життя. Джерелом нашої надії є Господь, Його пасхальна перемога над гріхом і смертю, над силами зла і темряви. Поєднаний із Господом, Христовий учень надіється не на себе, а на Бога, який воскрешає померлих і визволяє від смерті тих, хто цілковито покладається на Нього (пор. 2 Кор. 1, 9–10).  Таким чином, надія священика скерована до Христа-Господа і від Нього очікує свого сповнення. Тож нехай наша щоденна молитва Часослова, роздуми на Божим Словом та часте приступання до Святих Таїнств допоможуть нам ще глибше поєднатися з нашим Господом – Добрим Пастирем, образом якого ми повинні бути для наших людей.  Віднайдімо також глибинні зв’язки священичої солідарності із співбратами у Христовому священстві, покріплюймо один одного у вірі й надії, любові до Бога і ближнього, служінні потребуючим і терплячим.

Принагідно складаю сердечну вдячність і визнання кожному з вас, хто підтримував своїх вірних під час подій останніх місяців на майданах України і своєю мужньою позицією допомагає їм вистояти до кінця. Особливо вдячний тим душпастирям, які не покинули в цей складний час своїх овець на Півдні і Сході України, зокрема в Криму. Ви стали якорем надії для наших вірних і звістили їм люблячого Бога. Саме завдяки вам багато людей отримали дар віри, просили про святе таїнство Хрещення, можливо, уперше в житті сповідалися та прийшли до пізнання істини в єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві. Така священича ревність і мужність показала, що ви є гідними синами і спадкоємцями переслідуваної Церкви-мучениці, яка свого часу переможно пройшла через горнило гонінь  і чверть століття тому воскресла до нового життя. Ми не знаємо, через які випробовування нас тепер поведе Господь. Але ми певні, що доки не похитнеться наша віра в Бога, доки збережемо якір душі, – певність християнської надії на Господа і Його всемогутню благодать Святого Духа, – доти зможемо, як добрі пастирі, «душу свою покласти за своїх овець» (пор. Ів. 10, 11).

Наш народ нині страждає душею і тілом. До післяреволюційних ран додалися тягарі військової агресії, передвиборчої кампанії та економічної кризи. Саме у ваші руки, дорогі отці, Ісус Христос вклав ліки Святих Таїнств і силу молитви Церкви, пастирської чуйності та Боже слово потіхи для нашого стражденного народу! Несіть їх людям, зцілюйте серця, вчіть не піддаватися тривозі й агресії, ненависті та зневірі.

Сьогодні наш люд ставить надзвичайно високі моральні вимоги до влади і політиків, державних службовців і правоохоронців, прагнучи очищення суспільства від несправедливості й корупції, від неправди та зневаги людської гідності. Усе це є відгомоном крику людської душі за приходом Божого Царства та його справедливості. Нашою відповіддю на потоптання Божого закону, що завдало такої великої шкоди рідній країні та українському суспільству, має стати відновлення різних ділянок народного буття у світлі Декалогу – Десяти Божих заповідей, які є дороговказом до справжнього щастя людини і всього народу. Нинішні обставини спонукають нас, Христових служителів, з новою силою і ревністю проповідувати Євангеліє спасіння, потверджуючи свою проповідь свідченням святості власного життя.

Дорогі отці та співбрати в Христовому священстві! Готуючись до дня Тайної вечері, коли, за прикладом Христа, умию вам ноги під час Божественної Літургії, єднаюся з кожним із вас, молюся за кожного з вас, радію вашими радощами та журюся вашими турботами! Щиро вітаю всіх єпископів, священиків, дияконів та семінаристів нашої Церкви зі святом Христового священства і запевняю у своїй постійній молитві за вас, ваші родини, за семінарійні та монаші спільноти. Словами апостола Павла висловлюю вам свої найщиріші побажання: «…ненавидівши зло, приставайте до добра. Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте… духом горіть, Господеві служіть; веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі» (Рим. 12, 9–12). А «Бог надії нехай сповнить вас усякою радістю та миром у вірі, щоб ви збагатились у надії силою Духа Святого» (Рим. 15, 13).

Благословення Господнє на вас!


Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
в Акафістову суботу, 5 квітня 2014 року Божого


Following Peter – Growing from Sinner to Saint

Bishop David of Edmonton joined us this past weekend as our retreat master for our annual Lenten retreat. He gave a series of spiritual conferences reflecting on the life of one of the chief apostles, Peter: from the Lord’s call on his life, to walking on water, to recognizing who Jesus is as the Christ (and recognizing who we are in light of that), to reaching the heights on Tabor, to being washed at the Supper, to the denial of friend and Lord, to Resurrection, forgiveness, and mission. Our extended seminary community joined us on Sunday for the Hierarchical Divine Liturgy.